Життя як обов’язок: чому самопожертва-це не жертва, а інвестиція в людство
Ми живемо в епоху, коли культ індивідуальності досяг свого апогею. Кожен прагне до особистого успіху, до самореалізації, до максимального задоволення власних потреб. Соціальні мережі рясніють історіями про” лайфхаки”, що дозволяють оптимізувати кожен аспект життя, щоб отримати максимум вигоди при мінімальних зусиллях. Але що робити, якщо ця гонка особистого благополуччя змушує нас забути щось набагато важливіше-обов’язок перед тими, хто відкрив нам шлях?
Я часто замислююся про те, як легко ми приймаємо дароване. Ми звикли до зручностей, до можливостей, до безпеки, які є результатом величезних зусиль багатьох поколінь. Ми, як правило, не замислюємося про тих, хто прокладав дороги, будував мости, боровся за наші права і свободи. Ми приймаємо все це як належне, як щось само собою зрозуміле.
Фільм “Врятувати рядового Райана” – це потужна метафора цієї істини. Капітан Міллер та його екіпаж ризикують усім, щоб врятувати одну людину. Вони проходять через пекло, втрачають своїх товаришів, але в підсумку домагаються своєї мети. І в останні хвилини життя капітан Міллер шепоче рядовому Райану:”Заслужи це”. Ці слова-не просто прощання, це наказ. Наказ жити так, щоб виправдати жертву, принесену заради його життя.
Ключова думка: життя, отримане завдяки самопожертві інших, зобов’язує нас до самопожертви заради інших.
Мені пригадується випадок з моєї власної практики психолога. У мене була пацієнтка, молода жінка, яка виросла в неблагополучній сім’ї. Її мати страждала від алкогольної залежності, батько був відсутній. Незважаючи на важке дитинство, вона змогла здобути освіту, побудувати кар’єру і створити сім’ю. Одного разу вона прийшла до мене з питанням: “я відчуваю себе винуватою. Я живу хорошим життям, а мати страждає. Що мені робити?”
Я відповів їй: “Твоє життя – це не компенсація за страждання твоєї матері. Це можливість відплатити світові за те, що він дав тобі шанс. Допоможи іншим, хто потребує допомоги. Стань прикладом для тих, хто втратив надію.”
І вона зрозуміла. Вона почала займатися волонтерською роботою, допомагала дітям з неблагополучних сімей. Вона стала прикладом для інших, довівши, що навіть в найважчих обставинах можна знайти сили жити і допомагати іншим.
Порада: не розглядайте своє життя як компенсацію за минулі страждання, а як можливість внести свій внесок у загальне благо.
Чому ми так часто забуваємо про це? Я думаю, справа в тому, що ми живемо у світі, де цінується індивідуалізм. Нас вчать піклуватися про себе, про свої потреби, про своє благополуччя. І це, безумовно, важливо. Але якщо ми забуваємо про інших, якщо ми живемо лише для себе, то ми позбавляємо себе чогось набагато ціннішого-можливості внести свій внесок у загальне благо.
Особистий досвід: допомога іншим не тільки приносить користь нужденним, але й наповнює наше життя сенсом і радістю.
Ми всі стоїмо на плечах гігантів. Наші батьки, наші вчителі, наші друзі, наші колеги – всі вони в тій чи іншій мірі жертвували собою заради нас. Вони допомагали нам рости, розвиватися, ставати краще. І наше завдання-відплатити їм тим же. Не обов’язково жертвувати собою в буквальному сенсі слова. Можна просто бути добрим, чуйним, уважним до інших. Можна просто допомагати тим, хто потребує допомоги.
Ключова думка: вдячність за отримане – це не просто почуття, а зобов’язання діяти.
Іноді це може бути важко. Ми втомлюємося, ми хочемо відпочити, ми хочемо зайнятися своїми справами. Але ми повинні пам’ятати, що наше життя-це не тільки наша власність, це і борг. Борг перед тими, хто відкрив нам шлях, і борг перед тими, хто тільки починає свій шлях.
Порада: почніть з малого. Зробіть щось хороше для іншої людини. Це може бути щось просте, але це може змінити його життя.
Я часто кажу своїм пацієнтам: “ви не зобов’язані бути ідеальними. Ви просто зобов’язані бути найкращою версією себе.”І це стосується не тільки особистого життя, а й ставлення до світу. Ми не зобов’язані вирішувати всі проблеми людства. Але ми зобов’язані робити все, що в наших силах, щоб зробити світ трохи кращим.
Особистий досвід: навіть невеликі вчинки доброти можуть мати довгострокові наслідки.
Зрештою, сенс життя полягає не в тому, щоб отримати якомога більше для себе, а в тому, щоб внести свій внесок у загальне благо. У тому, щоб залишити після себе світ, який буде трохи краще, ніж той, який ми отримали. І це-найцінніша спадщина, яку ми можемо залишити своїм нащадкам.
Ключова думка: життя, прожите на благо інших, – це життя, прожите не дарма.
Висновок: життя – це не тільки право, а й борг. Борг перед тими, хто відкрив нам шлях, і борг перед тими, хто тільки починає свій шлях. Пам’ятайте про це, і ваше життя стане більш осмисленим і щасливим.
Джерело: glam-novias.com.ua
